Нівелір-суміш, або наливна підлога, — це самовирівнювальний розчин, яким доводять площину основи перед укладанням паркету, інженерної дошки чи вінілу. Заливаю такі шари товщиною від 3 до 20 мм. Тонше не має сенсу: шар не набирає власної міцності й кришиться під клеєм саме там, де його «розтягнули» до міліметра. Товще за 20 мм переходжу на суміш із крупним наповнювачем або на нову стяжку — витрата мішків робить наливну підлогу невиправдано дорогою.
Важливо розуміти межі цієї технології. Наливна підлога вирішує рівно одне завдання — геометрію. Вона не зміцнить стяжку, що відійшла від плити, не зупинить рухливу тріщину й не витягне вологу з сирої основи: залитий шар просто повторить долю того, на що він ліг. Тому спершу дефектування — простукування, міцність, вологість, — і лише потім заливка. Працюю ґрунтовками Bona, Loba та Berger і цементними нівелірами європейських виробників, для гіпсових основ беру відповідні ангідридні склади.
Ґрунтування — крок, який не пропускаю ніколи
Суха стяжка вбирає воду з розчину майже одразу, і суміш перестає бути самовирівнювальною ще до того, як ви розкатали її по кімнаті. Плюс повітря з відкритих пор виходить нагору й лишає кратери та точкові бульбашки. Обидві проблеми знімає ґрунтовка:
- перший шар розводжу водою 1:3 — він іде глибоко в пори й зв'язує залишковий пил;
- другий наношу нерозведеним, витрата разом 150–250 г/м² залежно від того, наскільки основа «п'є»;
- щільний бетон і плиту з бітумними слідами ґрунтую адгезійним складом із кварцовим піском: гладке не тримає;
- гіпсова та ангідридна основа — тільки «свій» ґрунт, універсальний акрил на ній працює гірше;
- сушу 2–4 години до сухої липкої плівки; калюж і глянцю бути не повинно — це вже надлишок.
Паралельно готую кімнату: демпферна стрічка по периметру стін, силікон або піна в кожну щілину біля труб і стояків, перекриті пороги. Півлітра розчину, що витекло до сусідів поверхом нижче, обійдеться дорожче за всю роботу.
Заливка: пропорції, смуги, ігольчастий валик
Вода — строго за нормою виробника: зайві пів літра на мішок 25 кг дають розшарування, пилення поверхні й мінус чверть міцності. Замішую міксером на 500–700 обертів дві-три хвилини, витримую розчин 3–5 хвилин і коротко домішую вдруге, щоб вийшло повітря. Нульову позначку виставляю лазером, у великих приміщеннях ставлю репери.
Ллю смугами 50–60 см, послідовно, стик у стик, без пауз довших за 10 хвилин — інакше на межі двох порцій утворюється холодний шов, і він потім читається під покриттям тонкою лінією. Кожну смугу відразу прокочую ігольчастим валиком хрест-навхрест; голки беру на 2–3 мм довші за товщину шару, щоб вони діставали до основи, а не гладили поверхню. По свіжому розчину ходжу у взутті з шипами — інакше просто немає як дійти до дальнього кута.
Умови в приміщенні: +15…+25 °C, вікна зачинені, без наскрізного протягу й прямого сонця на свіжий шар. Водяний підігрів вимикаю за дві доби до заливки й не вмикаю тиждень після.
Висихання й момент, коли можна класти паркет
Саме тут найчастіше ламається графік ремонту. По залитому шару можна ходити через 4–6 годин, вести суміжні роботи — наступного дня, але для паркету це нічого не означає. Критерій один — залишкова вологість: до 2,0 % CM для цементних складів під клейовий паркет і клейовий вініл, 1,8 % над теплою підлогою й до 0,5 % для гіпсових та ангідридних. Для плаваючого монтажу з гідробар'єром допуск ширший — до 3,0 %. Орієнтовні терміни при +20 °C і нормальній вентиляції: шар 5 мм — 5–7 днів, 10 мм — до двох тижнів, 20 мм — близько трьох тижнів.
Форсувати сушіння тепловою пушкою — найгірше з можливих рішень: верх шару стягується й тріскається, а вода нікуди не зникає й вийде вже під приклеєним паркетом. Реально допомагають стабільні +20 °C, провітрювання без протягу, а в сиру погоду — побутовий осушувач повітря. Показник перед монтажем беру з проби, висвердленої з тіла шару: поверхня завжди суха раніше, ніж середина.
Готову основу приймаю як окрему конструкцію: перепад у межах 2 мм на два метри, поверхня не пилить під долонею, цвях не залишає борозну. Далі пилосос і ґрунтовка під конкретний клей — кожна система має власний праймер.
Помилки, які потім видно на паркеті
- Заливка «плямами» замість шару. Локальна латка з нульовим виходом на краях відшаровується першою — мінімальні 3 мм мають бути по всій площі.
- Пропущені деформаційні шви. Шов зі стяжки треба продублювати в наливній підлозі, інакше шар порве по тій самій лінії.
- Заливка по бухтячій основі. Спершу ін'єктування або демонтаж проблемної ділянки, потім вирівнювання — не навпаки.
- Суміш «для теплої підлоги» під клейовий паркет. Дивіться не на назву, а на міцність на стиск: під клей потрібно щонайменше 20 МПа.
- Заливка в холодній кімнаті. При +8…+10 °C суміш тужавіє нерівномірно й дає плями різної щільності.
Як проходить робота
- 01 Замір і дефектування Знімаю перепади лазером, перевіряю міцність і вологість, рахую потрібну товщину шару.
- 02 Підготовка поверхні Зрізаю напливи, ремонтую щілини, вичищаю пил і клею демпферну стрічку.
- 03 Ґрунтування Два шари з витримкою 2–4 години, окремий склад для гіпсових і щільних основ.
- 04 Заливка Замішування за нормою води, смуги 50–60 см, прокочування ігольчастим валиком.
- 05 Витримка й перевірка Сушіння за товщиною шару, контроль вологості й правилом — і тільки потім укладання.
Чому це важливо
Показую два кошториси: зішліфувати перепад чи залити нівелір — часто перше дешевше й швидше.
Не називаю дату монтажу «на око»: даю паркету зелене світло лише за фактичним показником.
Усі щілини, стояки й пороги герметизую до заливки — рідкий розчин знаходить будь-яку тріщину.
Рахую весь пиріг — шар, клей, покриття, — щоб двері відкривалися й на порозі не було сходинки.